Велична краса метаполісу — роздуми після методологічного семінару

Доповідь на методичному семінарі з метаантропології в Інституті філософії

ВЕЛИЧНА КРАСА МЕТАПОЛІСУ
Роздуми після методологічного семінару
«Філософська антропологія як метаантропологія», який проводить кафедри філософської антропології НПУ імені М. Драгоманова
разом з відділом філософської антропології
Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України

11 вересня 2015 року відбувся черговий методологічний семінар
на тему:

СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МЕГАПОЛІС: ВИКЛИКИ І ВІДПОВІДІ

Очолили семінар - Н.В. Хамітов - доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, професор кафедри філософської антропології НПУ імені М.П. Драгоманова та С.А. Крилова - доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософської антропології НПУ імені М.П. Драгоманова.

Марина Препотенська подарувала можливість розпочати нове усвідомлене життя в мегаполісі з бажанням відшукувати і споглядати його красу. Сталося це тому, що за браком часу блискуча доповідь «Сучасний український мегаполіс: виклики і відповіді» торкнувся здебільшого «тіньової» сторони життя мегаполісів. І численна аудиторія мала можливість спостерігати за вибухом власної рефлексії: « А в чому ж проявляється світло мегаполісу?»

Діалог, що проявив ідею і поняття метаполісу, виник ще до початку методологічного семінару. Н. В. Хамітов розпочав міркування про мегаполіс.

Отже, на його думку, «метаполіс – душа величезного міста – таємнича, сильна, дієва. Вона любить душі людей з такими ж якостями. Вміє дружити з цікавими креативними особистостями. Розуміє їх і підтримує. Разом з тим готує випробування тим, хто не готовий до творення у шаленому ритмі великого міста. Мислити в метаполісі слід чітко, миттєво і масштабно. Метаполіс може проявити і нечувану жорстокість. І незахищеність, – слід все-таки згадати трагедію двох башт, що впали саме 11 вересня.

Марина Препотенська – к.філософських наук, доцент кафедри філософії НПУУ КИІ знайшла і проаналізувала 7 спільних якостей, що об'єднують міста, які називають мегаполісами. Це: помітний пріоритет споживчих цінностей, суцільна імітація – любові, багатства, бідності (навіть жебраки виявляються вмілими акторами); пасіонарність, маргінальність, космополітизм, екологічний колапс, звукове насильсьво, архітектурна еклектика, відсутність брендів, інші насильства для душі. Відповіді на питання: «Чому об'єднуючі риси негативні?» дали надію. Надію на те, що саме мегаполіс породжує новий соціум. Майдан Києва 2014 – 2015 року сприяв формуванню ідентичності нації. Зараз ми – країна втілення душ креативних людей з волонтерськими нахилами. Здатних до самоорганізації та мовчазного і миттєвого взаєморозуміння в екстремальних ситуаціях. Цей внутрішній позитив – набуток досвіду для усього людства. Надія є.

Позитив зовнішній виявляється у толерантності, затишності, гостинності мегаполісів України. ( М. Препотенська)

А де ж сім відмінностей? Це проблема для подальшого обговорення.

Capitalis - головний. І це не означає найбільший. Це означає що, місто вибрали як адміністративну столицю. Як приклад, Вашингтон і Нью-Йорк, Краків і Варшава. В Україні вибір міг випасти не тільки на Київ. Згадували Львів, Переяслав. Харків мав честь бути в цій ролі. А почалося все з питання: «Чому саме Львів називають культурною столицею»?

Розпочалася дискусія про еліту. Тепло згадали рух хіпстерів. Я зайшла в гості до Вікіпедії, що безповоротно змінила наше наукове життя: відомо, що «Гі́пстери (англ. hipsters) — конформістська демонстративна молодіжна споживацька гедоністична субкультура, зосереджена на зовнішньому вигляді. Гіпстери намагаються обігрувати образ молодих, сучасних, незалежномислячих інтелектуалів. Гіпстери цікавляться елітарною культурою і мистецтвом, модою, альтернативною музикою на кшталт інді-року, артхаусним кіно, сучасною літературою тощо». Це занадто жорстко, як на мій погляд.

Торкнулися віри, воцерковленості, солідарності і соборності. Висловили тривогу щодо тенденції до агресивності озлобленого населення міст на тлі безробіття та зубожіння.

Обговорювалася і структура мегаполісів як центрована структура, як нескінченна вкладеність «матрьошки». Разом з тим, мегаполіс може мати фрактальну природу з декількома точками зростання. Фрактальность міста переростає у фрактальність країни. Захід і Схід, Північ і Південь - точки зростання в складній нецентровані структурі. Це особливість українських мегаполісів.

Мегаполіс ще й гігантський сепаратор вад і чеснот людини. У провінційному місті якості людей висвітлені публічно і тому «ретушовані і прикрашені». У великому місті можна загубитися, тому якості людини (позитивні і негативні) посилюються багаторазово. Закони карми спрацьовують. Відповідно духовний шлях людина проходить швидше.

Серед питань, що не прозвучали на семінарі: «Який населений простір можна назвати мегаполісом (можливо не за кількістю населення, а за станом його душі); Хто здатний жити і творити в мегаполісі?; Який настрій людини сприятиме його виживанню в мегаполісі?»

Повернемося до метаполісу як душі мегаполісу. З метаполісом - душею міста - можна співпрацювати. Головне - її зрозуміти . Згадалася «Велика краса» сучасного фільму Паоло Соррентіно, і її головний герой, Джеп Гамбарделла , так і не побачив позамежну красу Риму і його мешканців. Методологічний семінар підштовхнув: «Іди і дивись!». І ось, натхненна творчим діалогом семінару, я вже декілька днів - вдячний спостерігач краси Києва. Виходять короткі замальовки.

Замальовка перша. «Пізній вечір на ВДНГ (Виставка досягнень народного господарства) в Голосієво. Гоголь-Фест зразка 2015 року розмістився серед античних колон будівель, зведених десятки років тому толокою (мій батько, теж прикладав волонтерські студентські зусилля). У Влада Троїцького (ідеолога і організатора фестивалю) все, як завжди, блискуче. Навіть паркан - огорожа території фестивалю - виглядає як завіса театру. І, ось, можна спостерігати за відвідувачами фестивалю через огорожу з повним відчуттям споглядання затишного вольєра для людей. З хорошою публікою, музикою, світлом, кольором. Краса! Непередаване відчуття непричетності. Треба б завтра зайти всередину - у вольєр матриці. І пережити причетність. Далі буде. To be continued ...». Запрошуються до співтворчості усі небайдужі.

Здобувач кафедри філософської антропології
Коваленко Ольга Петрівна

Додаткова інформація